Село Гута

«Гута» – так називали раніше місця, де виробляли скло. Від цього і походить назва села. Гута за територією була розділена на три «частини-хутори:

«Скляна Гута» – до 1945 року майже в кожному будинку випалювали скло, від чого пішла і назва;

«Середня Гута» – дістала свою назву через своє розташування, знаходилася між Скляною та Сухою Гутою.

«Суха Гута» – має назву від потічка, який бере свій початок у верхів’ї височини Верхня суха, яка знаходиться на території Словаччини. У 1807 році побудували на Сухій Гуті дзвіницю, дату закладення першого каменю вилито на дзвоні.

Корінне населення Гути – словаки, які проживали тут до 1947 року, адже в травні того року майже все населення виїхало в Чехословаччину. Словакія в той час входила до складу Чехословаччини.

Село було визволено 28 жовтня 1944 року. В селі була створена сільська рада головою якої був Мелечинський Михайло Іванович, секретарем – Когутка Павло.

У 1949 році було організовано колгосп. Через рік колгоспи сіл Кам’яниці, Гута, Невицьке були об’єднані в колгосп ім. Ордженікідзе.

У грудні 1959 року був створений радгосп «Ужгородський». В той час почали закладатися прекрасні черешневі сади, які і на сьогоднішній час ранньою весною милують око не тільки гутян, що їх садили але й багато приїжджих людей.

1969-1971 рр. у селі працювали експедиція Української Академії Наук, яка збирала словацький фольклор.